Греко-турецька війна (1919—1922)
| Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (травень 2020) |
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Греко-турецькі війни.
| Греко-турецька війна 1919—1922 (Міжвоєнний період) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Турецька війна за незалежність | |||||||
 Грецька піхотна атака біля річці Гедіз під час війни | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Грецьке королівство Сполучене Королівство |  Турецький тимчасовий уряд РРФСР Італія[4][5][6] | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Леонідас Параскевопулос | Мустафа Кемаль Паша | ||||||
Греко-турецька війна 1919–1922 (тур. Türk Kurtuluş Savaşı Batı Cephesi, осман. گرب جابهاسی Garb Cebhesi[7] — Західний фронт, грец. Μικρασιατική Εκστρατεία — Малоазійський похід) велася між Грецією та Турецьким національним рухом під час розділу Османської імперії після Першої світової війни, з травня 1919 до жовтня 1922 року.
Передумови
Після поразки Османської імперії у Першій світовій війні і підписання Мудросського перемир'я 1918 р. держави-переможиці приступили до розподілу її території в тому числі територій, що були початковим ядром свого часу Османської імперії. Грецьке королівство, як союзниця країн-переможниць, отримала обіцянку, що Східна Фракія (крім Стамбула) і західні райони Малої Азії, де компактно проживало грецьке населення, будуть передані їй.
Події
Греки окупували зону проток, Східну Фракію, кілька районів Анатолії, взяли під свій контроль колишню столицю імперії — Стамбул, а 15 травня 1919 р. грецькі війська за рішенням «Великої четвірки» (Велика Британія, Французька республіка, Королівство Італія, США) висадилися в Ізмірі. Одночасно на Паризькій мирній конференції 1919-20 рр. великі держави почали розробку проекту договору із султанським урядом, що передбачав розділ Османської імперії. Однак національно-визвольний рух, що розгорнувся в Туреччині (Кемалістська революція), перешкоджав реалізації цих задумів.
Не зумівши придушити національно-визвольний рух за допомогою султанського уряду, імперіалістичні держави 16 березня 1920 р. окупували своїми військами Стамбул і слідом за тим зробили відкриту збройну інтервенцію в Анатолію, поклавши її здійснення на Грецьке королівство, якій були за це обіцяні значні османські території.
22 червня 1920 грецька армія виступила з Ізміра і, попри поразки, завдані їй у боях 10 січня та 31 березня 1921 р. військами створеного в квітні 1920 р. в Анкарі Великого національного зібрання Туреччини (ВНЗТ), до літа 1921 просунулася в глиб Анатолії до р. Сакар'я, майже до Анкари.
Турецький народ зумів дати інтервентам рішучу відсіч, протиставив їм свою моральну перевагу, вміле військове керівництво в особі Кемаля Ататюрка, призначеного на пост головнокомандуючого. Особливо сприяло зміцненню положення Туреччини підписання 16 березня 1921 р. договору між Туреччиною та РСФРР «Про дружбу і братерство». В результаті двадцатидвохденної битви при р. Сакар'я (23 серпня — 13 вересня 1921 р.) закінчилася важкою поразкою грецьких військ і їх відступом на захід, до лінії Ескішехір-Афьон-Карахісар.
Поступово стала розпадатися антитурецька коаліція. У жовтні 1921 р. Французька республіка уклала з урядом ВНЗТ мирний договір, припинила збройну боротьбу проти Туреччини й Королівство Італія. Проте ці держави разом з Великою Британією та США продовжували окупацію Стамбула і не бажали задовольнити національні вимоги Туреччини. Користуючись цим і прямою підтримкою з боку Великої Британії, Королівство Греція не відмовлялася від своїх територіальних претензій, що виключало можливість мирного вирішення конфлікту. В кінці серпня 1922 р. турецькі війська після ретельної підготовки перейшли в генеральний наступ і, розгромивши 30 серпня грецьку армію, взяли 9 вересня Ізмір, а до 18 вересня 1922 р. повністю вигнали грецьких інтервентів з Анатолії.
Підсумки
Підписаний Лозаннський мирний договір 1923 завершив греко-турецькі війни, призвів до переходу Стамбула і Східної Фракії до Туреччини та закріпив міжнародно-правове визнання незалежності Туреччини. Країни Антанти відмовились від претензій на фракійську територію.
Із Туреччини примусово було виселено близько півтора мільйона греків в обмін на виселення (також примусове) 600 000 мусульман із Греції. Втрати повністю розгромленої грецької армії перевищили 40 тис. убитих і 50 тис. поранених. Загинули також десятки тисяч мирних жителів. Матеріальні втрати взагалі не піддавалися обліку. Все це дозволило грекам назвати події осені 1922 року Малоазійською катастрофою.
Примітки
- ↑ According to John R. Ferris, "Decisive Turkish victory in Anatolia... produced Britain's gravest strategic crisis between the 1918 Armistice and Munich, plus a seismic shift in British politics..." Erik Goldstein and Brian McKerche, Power and Stability: British Foreign Policy, 1865–1965, 2004 p. 139
- ↑ A. Strahan claimed that: "The internationalisation of Constantinople and the Straits under the aegis of the League of Nations, feasible in 1919, was out of the question after the complete and decisive Turkish victory over the Greeks". A. Strahan, Contemporary Review, 1922.
- ↑ N. B. Criss, Istanbul Under Allied Occupation, 1918–1923, 1999, p. 143. "In 1922, after the decisive Turkish victory over the Greeks, 40,000 troops moved towards Gallipoli."
- ↑ The Place of the Turkish Independence War in the American Press (1918-1923), Bülent Bilmez: "...the occupation of western Turkey by the Greek armies under the control of the Allied Powers, the discord among them was evident and publicly known. As the Italians were against this occupation from the beginning, and started "secretly" helping the Kemalists, this conflict among the Allied Powers, and the Italian support for the Kemalists were reported regularly by the American press." ("...Batı Türkiye'nin İtilaf Devletleri'nin kontrolündeki Yunan ordularınca işgal edilmesi(nin yarattığı) ihtilaf aşikardı ve herkesçe biliniyordu. İtalyanlar bu işgale başından beri karşı çıktıklarında ve Kemalistlere "gizlice" yardım etmeye başladıklarında, İtilaf Devletleri arasındaki bu çatışma ve İtalyanların Kemalistlere verdiği destek, Amerikan basını tarafından düzenli olarak rapor edildi.")
- ↑ Mütareke Döneminde Mustafa Kemal Paşa-Kont Sforza Görüşmesi, Mevlüt Çelebi (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2018. Процитовано 26 травня 2021.
- ↑ Mustafa Kemal Paşa – Kont Sforza ve İtalya İlişkisi. Архів оригіналу за 23 серпня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.
- ↑ [1] [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.] Harp Mecmuası
Джерела
- Велика радянська енциклопедія [Архівовано 28 березня 2009 у Wayback Machine.]
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
